Фан-сайт
ФК "Нива" Тернопіль

Важко навіть уявити як зараз себе почувають футболісти "Ниви", якщо я, звичайний вболівальник, ледь стримую сльози і відчуваю якесь дике спустошення всередині.

У моєму вболівальницькому досвіді налічується багато подібних матчів, коли команда, за яку щиро вболіваєш програє у драматичному матчі - це і фінал ЛЧ 2008 та знаменитий промах Террі, і поєдинок "Металіста" та "Динамо" у Харкові в рамках 1/8 фіналу Кубка УЄФА 2008/2009, в якому я вболівав за слобожанців. Це і матч моєї рідної "Ниви" з "Таврією" в розіграші Кубка України 07/08 на стадії 1/8 фіналу. Але те, що в мене робиться всередині зараз я відчуваю вперше.

Вперше мені неймовірно болісно насамперед за гравців "Ниви" - таке враження, що доля вирішила дуже вишукано познущатися над ними. Безнадійна зимова перерва, непогашені борги, відсутність фінансування - це для українських команд, нажаль, справа звична. Склалось враження, що футболістів у команді втримало саме сподівання на матч із "Славутичем" - як не як, перспективи зіграти у півфіналі.  Кожен підтримував форму як міг і жив цей час обіцянками та надіями. З кожним днем ситуація ставала все гіршою.  Та, дякувати Богу, в останній момент футбольному керівництву клубу якимось чудом(зі сторони вболівальника саме так і видається) вдалось відновити фінансування. Футболісти та тренери взялись за роботу. Всім було зрозуміло, що наверстати згаяне не вийде, але усі випромінювали впевненість, що бій черкащанам дадуть неодмінно. Надія не покидала гравців ні на мить, вона наче лоскотала нерви і змушувала працювати. В такій ситкації у голові вимальовувались героїчні сюжети із фільмів, як команда не маючи ніяких підстав на перемогу, всупереч прогнозам, здобуває неймовірну перемогу. Надія вмирає останньою?

Перед матчем в.о. головного тренера Богдан Самардак заявив, що команда готова на 70%, а гравці запевняли, що боротимуться на кожному клаптику поля. Надія вже мала усі підстави заполонити мозок і змушувала з нетерпінням очікувати матчу та рахувати дні. Відчуття були такі, ніби цей матч вирішував щось надзвичайно важливе у галактичному значенні. Або пан, або пропав.

Початок матчу переконав у найбільших побоюваннях - гравці не витримують темпу гри і припускаються грубих помилок. Гол дещо "прибив" передматчеву ейфорію і змусив задуматись про розгром. Але тут знову з'явилась та сама надія. Футболісти "Ниви" витримали стартовий натиск і пішли вперед. Ще ніколи так не радів звичайним, нехай здебільшого невдалим, але атакам своєї команди. Хлопці, як і обіцяли, перевагу суперника у фізичному та ігровому планах компенсовували бійцівським духом. У перерві надія вже шепотіла в голові, що за сорок п'ять хвилин тернополяни таки зможуть забити гол. Початок другого тайму це підтвердив. Хлопці, згадавши свою осінню гру, притиснули суперника до його воріт і створили кілька небезпечних моментів. Нажаль, лиш моментами справа і обійшдася і матч знову перейшов у русло непоступливої боротьби зневеликою кількісттю моментів. Коли пішов доданий час, коли ставало зрозумилим, що "Нива" не викрутиться, та сама надія не давала спокою. Не може все так закінчитись! Хлопці не заслуговують так програти, без фінального штурму. Але знайшовся футболіст, який відважився на дальній постріл. Не знаю чи це був удар відчаю, чи прицільний постріл, але від такого можна збожеволіти від щастя. Надія десь всередині голосно зареготала і, наче птах, розправила крила.

Сподівання на те, що непідготовлені футболісти "Ниви" банально не вибігають ще півгодини швидко розвіялись. Окрилені несподіваним голом тернополяни на фоні черкащан виглядали на чудо жвавішими. Здається, у футболі сконцетровано найбільше див, ніж будь-де у нашому житті. Та команди вирішили не ризикувати і дотягнули до післяматчевої лотереї. Після такого емоційно виснажливого поєдинку серію пенальті неможливо було спостерігати спокійно. Серце вилітало з грудей, руки спітніли, адреналін клекотав у жилах, кожен удар -це перевірка на витримку. Надія вже повністю оволоділа думками, керувала моєю свідомістю і... в пік такої одержимості просто вбила!

Дивитись на обличчя футболістів "Ниви" я вже не міг, бо голова була опущена. Вбивця-надія перекочувала продовжувати знущатись над тернопільськими вболівальниками за кількасот метрів від мого будинку - на тернопільський центральний стадіон, де йшла вісімдесят дев'ята хвилина поєдинку між ФК "Тернпоіль" та одеським "Чорноморцем". Надія вбиває останньою!